Косарі поміж трав розмахалися гострими косами.
Що їм квітка Твоя! Їм би впорати справу свою.
Я на ласку Твою сподіваюся, Спасе мій, Господи,
на ласку, на ласку, на Батьківську милість Твою.
Віра Божа одна - днів моїх незамінна супутниця -
що Ти мною завжди керуватимеш, Боже мій, Сам,
що Ти каменем став і в біді Ти за мене заступишся -
в косовиці лихій обмине мене гостра коса.
Недаремно ж бо Ти напував мене свіжими росами,
життєдайним дощем від посухи й від спеки зберіг,
переповнив мене псалмоспівами славними, Господи, –
щоб Тебе, Боже мій, квіт у лузі прославити зміг!
Ой, косарики вже відмахалися гострими косами.
Перед ними вцілівши, під ранішнім сонцем стою,
упиваюся ним і дзвінкими небесними росами,
славлю квітом Тебе за любов невичерпну Твою.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Мое прозрение - Надежда Горбатюк "И когда выходили они из Иерихона, за Ним следовало множество народа. И вот, двое слепых, сидевшие у дороги, услышавши, что Иисус идет мимо, начали кричать: помилуй нас, Господи, Сын Давидов! Народ же заставлял их молчать; но они еще громче стали кричать: помилуй нас, Господи, Сын Давидов! Иисус, остановившись, подозвал их и сказал: чего вы хотите от Меня? Они говорят Ему: Господи! чтобы открылись глаза наши. Иисус же умилосердившись прикоснулся к глазам их;и тотчас прозрели глаза их, и они пошли за Ним." Ев. от Матфея гл.20 ст.29-34.
